Танець серця

Дорога в ліс пройде по стерні, Як далі буть – байдуже мені. Полем-лугом йде, стелиться туман, Його крила – двері у світ незнаний. Злечу до неба, впаду в гіркий полин, Стрілою з неба... Проклинаючи тих, хто в лісі є, В нашім полі звели стіну, А я люблю... Стрічати з мавками світанок, Гойдатися з русалками на вербі І з очеретом гомоніти у журбі. Тут вітер замітає слід І в добру путь ведуть Сонце і Зоря, Коли почуєш пісню з поля – то є я! Лети, як тінь по верхівках трав, Візьми цей світ, який ти так шукав. Віднайди своє сховане життя, Коли хочеш встати з колін – не падай! Танцюй зі мною босоніж по стерні. Ходім зі мною... Чути голоси із завмерлих трав: Хтось боїться вийти надвір, А я люблю... Стрічати з мавками світанок, Гойдатися з русалками на вербі І з очеретом гомоніти у журбі. Тут вітер замітає слід І в добру путь ведуть Сонце і Зоря, Коли почуєш пісню з поля – то є я! Солодких снів тим, хто досі спить І знає, як у безодні жить. За стіною я, наче уві сні, Що так рідко ходить до вас у гості. Стрічати з мавками світанок, Гойдатися з русалками на вербі І з очеретом гомоніти у журбі. Тут вітер замітає слід І в добру путь ведуть Сонце і Зоря, Коли почуєш пісню з поля – то є я! (2)

Submitted by Immortal — Apr 26, 2025

Як ще не було з нащада світу, Тоді не було, ні неба, ні землі, А було тільки синєє море, А на тім морі – явір зелений. А на тім морі явір зелений, На тім яворі три голубочки. Три голубочки раду радили: "Як би ми браття світ поставили?" Ой, ходім, браття, та й на дно моря, Та там добудем дрібного піску. Той пісок дрібний посієм всюди Та стане з него свята землиця.

Submitted by SerpentEve — Apr 26, 2025

Зігрійся в прощальнім промінні Зірок, що погасли давно в небесах, Відчуй прохолоду осінню І слухай, як повзає навколо страх Навколо страх, навколо страх... Побліклий місяць вдарив током, Запало в душу відчуття: Ти непотрібен тут нікому, Але ти вільний, Ти навіть вільний від життя. Ти цвинтар знайдеш десь на скелі І витимеш довго навколо хреста, І спільна тінь на небосхилі Собою тьмарить темні небеса Темні небеса, темні небеса... Крислата грива – прапор ночі, Кривавий слід твого буття, Мені наснились твої очі: Тепер ти вільний, Ти вперше вільний від життя. Вже всі давно поснули люди, Та кожного з нас Добре видно із неба, Морок горне живих усюди, В ніч хрестин вовкулаки Спати не треба, спати не треба... Ця ніч сьогодні поєднає Наш страх і твоє каяття, Ти залишаєшся із нами Назавжди вільний, Назавжди вільний від життя.

Submitted by Finntroll — Apr 26, 2025

Що за біда, що на неї найшло? Як же не жити всьому, щр було... Розлучені руки і кінчики вій... Місяцю мій, місяцю мій... Що за біда та й зайшла за поріг, Вкрала вогонь і поклала на сніг? Чи чорнеє птаство на стежці моїй? Місяцю мій, місяцю мій... Брате мій любий, ти тільки не спи! Бий в її двері, тривож її сни! Ти зцілюєш рани і кличеш у бій, Місяцю мій, місяцю мій... Ти поверни моє Сонце, Місяцю мій... І Білого світу, як не було. Що за біда, що на неї найшло? Розлучені руки і кінчики вій... Місяцю мій, місяцю мій... Ти поверни моє Сонце, Місяцю мій...

Submitted by johnmansley — Apr 26, 2025

Йшла по вранішній зорі, понад росами, Торкалась мокрої трави златом-косами, Йшла по вранішній зорі між туманами, Притискала до землі свіжі пагони. Де знайти її тепер між болотами, В очеретах, рогозах із осоками, Де знайти її тепер роками-літами? Знаю я – її сліди квітнуть квітами. Десь між ставів і заплав віднайде собі Тихий сховок від усіх, сховок до зими, Навесні її птахи розбудять співами, Навесні її дощі вмиють зливами. Йшла по вранішній зорі, понад росами, Торкалась мокрої трави златом-косами, Йшла по вранішній зорі між туманами, Розквітали при землі свіжі пагони.

Submitted by Finntroll — Apr 26, 2025

Ти віриш, що досі триває бій, Що кров’ю полита сира земля, Навіки спинився час, коли ти впав з коня. Ти мабуть не бачив і не відчув Мить, коли вічним сном заснув, Востаннє побачивши ці вільні небеса. Крізь сни та крізь мрії пройде твоя душа, По росі промайне сльоза. Твої сини та онуки триматимуть в серцях Подвиг твій, він і вкаже шлях... Ти віриш, та в серці вже щось не так: Не тішить ні поле, ані байрак, На дотик немає сил і встати вже ніяк... Земля – то для тебе ярмо і гніт, Бо вічне життя – то стрімкий політ, Як вірити можна в попіл, коли так сяє світ? Крізь сни та крізь мрії пройде твоя душа, Честь твоя збереже наш край. Твої сини та онуки почують у серцях Голос твій, він і вкаже шлях... Навпростець до своїх споконвічних доріг, Де вогнем гартувалося серце. Будь таким, як ти є, і не зраджуй себе! Вирушай: б’є життя через край! Козача могила – то біль степів, Колиска бентежних нестримних снів, Їй ніч свої сльози ллє та молиться трава. Шуліка кружляє над нею, зве: "Прийди і зі степом з’єднай себе! Стану в пригоді, сину, як не забув мене..." Навпростець до своїх споконвічних доріг, Де вогнем гартувалося серце. Будь таким, як ти є, і не зраджуй себе! Вирушай: б’є життя через край! Ти віриш, що досі триває бій, Що кров’ю полита сира земля, Навіки спинився час, коли ти впав з коня.

Submitted by Sexy Gargoyle — Apr 26, 2025

У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Уздрів і скляк: блукало в тому полі Сто тіней, в полі синьому, як льон. А в цілому полі синьому, як льон, Судилося тобі самому бути, Аби спізнати долі, як покути, У цьому полі синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть І вже, як ліс соснової малечі, Устріч рушають. Вдатися до втечі? Стежину власну, наче дріт, згорнуть? Ні. Вистояти. Вистояти. Ні – Стояти. Тільки тут. У цьому полі, Що наче льон. І власної неволі Спізнати тут, на рідній чужині. У цьому полі, синьому, як льон, Супроти тебе – сто тебе супроти. І кожен супротивник – у скорботі, І кожен супротивник, заборон Не знаючи, вергатиме прокльон, Твоєю самотою обгорілий. Здичавів дух і не впізнає тіла У цьому полі синьому, як льон.

Submitted by NecroLord — Apr 26, 2025

Ти йшов осіннім дощем у У світлий ясний вирій, Ти нищив тугу і щем, ти сіяв свої мрії, І став усім поміж нас, Як Сонця літ... А я сміюся, я плачу тінню за тобою, І ти мене обіймаєш, граєшся зі мною, Твій чути спів звідусіль, Як серця дзвін...

Submitted by MetalElf — Apr 26, 2025

Упала на пані втомлена тінь, Завмерла в чеканні синь-височінь. Журба чи то надія постукала у скло І ось вже дивне світло неспішно опустилось на чоло Весна прийшла за вікна і перша квітка розцвіла... Ой, горе, ой, лихо! Серце щемить, Ой, люде, зосталась єдна ще мить. За склом злетіли птахи, тріпочучи крильми, І повнились провулки укритими у чорнеє людьми. Весна прийшла за вікна і перша квітка розцвіла... Ой, пані! О, пані! Що ті слова! Погляньте: вас кличе стежка нова. Вам руки цілували, схиляючись до ніг, Життя летіло стрімко і ось переступило за поріг... Весна прийшла за вікна і перша квітка розцвіла...

Submitted by The Void — Apr 26, 2025

Покотилось Сонце Спати в сизі гори Ген за Синє море... Спи, моя дитино, Схована у мріях Променів світанку... Засинай, маленька, Моя рай-красуне, Казкою зігріта... Завтра нам озветься Дальняя дорога Крізь тернисте поле... А як посивію, Зранений у душу, Не давай заснути! Доню, моя доню...

Submitted by Morgoth — Apr 26, 2025

Вниз, усе тікає вниз. Світ куряву здійняв І Сонце заховав Пил. Спис, я маю гострий спис, Ти маєш древній спис, Ми рушимо з останніх Сил. Час, він грає проти нас, Ковтає дні і роки, Прямують його кроки В кров. Нас обличчям у багно Збивали вже не раз І все ж ми встали Знов. Міць в руці, на лиці – тінь Сонця. Вирушаємо здобути те, що наше. Зліва голосно лунає танець Серця. День вернеться! (2)

Submitted by Finntroll — Apr 26, 2025

Мой шлях у лес ідзе па сьцерні, Як быць далей – усё адное мне. Полем-пожняй крок зноўку праз туман, Яго крыльле – дзьверы ў сьвет нязнаны. Памкнуся ў неба, рыну ў горкі палын Стралою зь неба, Праклінаючы тых, хто тут жыве. Ты будуеш у полі сьцяну? А я – люблю... З ваўкамі сустракаць сьвітанак, Гайдацца ды з русалкамі на вярбе Ды каб з чаротам пагутарыць у журбе. Тут вецер замятае сьлед, І ў добры шлях вядуць Сонца і Полань Калі пачуеш песьню з поля – я, не здань. Ляці бы цень у вершалінах траў, Вазьмі той сьвет, які ты так шукаў. Ты знайдзі сваё схаванае жыцьцё Калі хочаш устаць з каленяў – ня падай. Танцуй са мною басанож па сьцерні Хадзем са мною... Чутны галасы з пазамерлых траў. Хтось баіцца выйсьці на двор, А я люблю... Салодкіх сноў тым, хто доўга сьпіць І здатны нат ды у прорве жыць За сьцяною я, нібыта ўва сьне, Што хоць зрэдку прыйдзе да вас у госьці..

Submitted by Morgoth — Apr 26, 2025

No lyrics have been submitted for this track yet.