Полум’яна Рута
Як та й на рідній стороні Онуки Сонця і Землі Весняний галас здійняли Понад краєм Їм усміхаються в гаях, У несходимих у ярах І навіть Чорний Битий Шлях Їх привітає. А від моря до моря Шлях освічують зорі Славні дідові очі В неозорім небі! Слався, Мати Русь! (8) Хотіли нас приспати знов, З гарячих вен точити кров І вкарбувати, що любов - Той біль пекучий. Нехай тече жива вода, Хай вмиє кожного весна, Хай переповнює вона Наші душі. А в квітучому полі Я шукатиму долю Світлі очі дівочі, Наче Сварга чиста! Слався, Мати Русь! (8)
Submitted by Celtic Frost — Apr 26, 2025
А ми Кривого Танцю йдем, Танцю йдем, А ми Йому Кінця не знайдем, не знайдем, А Вода по Каменю, А Вода по Білому, Стиха йде стиха йде. Ішли Дівчата через Двір, через Двір. На них Хусточки як Мак цвів, як Мак цвів. Стали Хусточки маяти, Стала Діброва палати. Стали Дівчата гасити, Решетом Воду носити. Скільки в Решеті Водиці, Стільки в дівчатках правдиці.
Submitted by VladTheImpaler666 — Nov 12, 2025
Їхали козаки, їхали по полю І лунала пісня про їхнюю долю. Про їхнюю долю, про справжнюю волю. Їхали козаки, їхали по полю Їхали козаки та й пісню співали. Про те, як любили і як воювали За рідную землю, за батьків і друзів, І за спів дівочий, що дзвенить у лузі Ой, у лузі-лузі тая пісня ллється, А дівоче серце, як пташина, б'ється Віддала кохання хлопцю молодому Їхали козаки, їхали додому
Submitted by Nargaroth — Apr 26, 2025
День і ніч навпростець в поля Я іду один, я топчу рілля. Обрій сонцем світ засліпив, Я дивлюсь навкруг та нема степів Чути тихо пісню в Дикім полі - То птахи співають сутінкові, Вітер жене хвилі ковилові: Немає більше місця в світі козакові. Чути тихо пісню в Дикім полі - То птахи співають сутінкові, Вітер жене хвилі ковилові: Нема більше щастя в світі козакові. І вітер дме, в нього стільки сил, Я би так хотів, я би теж хотів! Земле, де ж всі твої сини? Я кричу щосил та нема луни
В смерті хижу пору будь зі мною, ледь торкнувшись руки, ти нікуди не йди! Ми повинні жити із тобою доки Сонце сходить на Святій Землі Ми підемо проти всіх законів, розпаливши вдруге наш предвічний вогонь! Неземною будь пеленою, ти нікуди не йди - будь зі мною! Не вмирай! Прошу тебе! Не вмирай! Ходім зі мною! Лиш знайти потрібно шлях, Оминаючи тлін, оминаючи морок. Не вмирай! Молю тебе! Не вмирай! Живи весною Попри світу круговерть, Оминаючи смерть, оминаючи смерть! Доки сяє полум'я мусим жити Світлом із долонь та й у вир летіти Доки є весна на зів'ялім світі, Я не вірю в смерть! Я не вірю в смерть! Увійди в живиці водограй Вогняною силою. Озирнись і ти впізнаєш рай Тобі даний долею Не Вмирай!
Submitted by The Void — Apr 26, 2025
У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота, Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота, Часом в білій свиті зачарований блукає Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє: Якщо можеш, завітай до мене ти, Якщо хочеш, спий моєї води, Якщо Віриш, розкажи мені, Про що ти мрієш, коли живеш на самоті... Брами павутиння від сосни і до берези - Вартові чекання - Долі зламані терези. Полум'яна рута життєдайно розквітає, Та ніхто не бачить! Ніхто того не знає! Стогне хижим плачем трясовина на Поліссі, Попелом укрите листя у древлянськім лісі. В безнадії квола похилилася тополя, Дме тривожний вітер з отруєного поля. Все, що наснилось більше не вернеться - Казкові мрії в небутті. Занадто рано зупинилось серце: Ми вмерли надто молоді. Мій голос з неба чорний крук принесе, Спливе по Прип'яті вінок. Чекайте вістки під Похмурим Сонцем, У сяйві жалібних зірок.
Submitted by Warbringer — Apr 26, 2025
Стомлений ранами, Днями безсонними, Росами лив свою втому На лук по дорозі додому. В порваній свиті з очеретини Онука Болотника-трясовини («Чистий» не скажеш, та й злим не назвеш,) Повертався додому... В своє місто - Гнилгород(3). Всміхнений, радісний, що уцілів, Що у тяжкому бою розбив ворогів, З військом невіданим оку людей Славних бравих молодців, Він йшов. Він питався хліба, щоб хтось пригостив, У громади він слова сказати просив, Натомість барвінок він ніс для дівчат, Лист дубовий для хлопців. По дорозі в Гнилгород. На болоті тихо і мирно, На болоті спокою гніт. Із болота Сонця не видно - Лиш сови горевісний політ. На болоті терпко від спраги, На болоті вітер з дощем. По болоту морок зневаги, Кволий стогін, жалібний щем Тривожно і палко тут сяють зірки, Тут губляться часом купальські вінки: Герої живуть за межею в болоті Забутого лісу. Тож ідем. Ходімо браття - розкажу, Ходімо сестри, я вам покажу Світ той невіданий праведний, Кимось дарований бісу: Славне місто Гнилгород.
Submitted by The Void — Apr 26, 2025
Схований в тумані, я тебе зустріну на світанні... Згублені, незнані стежки поведуть нас у єднанні В безвісті часу хвилями снів Ми разом побачим Світ на межі І день, що вертає всупереч ночі. Вінчаних на кручах понад невмирущою Рікою Сонцем над водою, Матір'ю-Землею Весняною В безвісті часу хвилями снів заховає обрій. Ми разом побачим Всесвіту кров: Світла рождення всупереч ночі. Шлях жевріє малиновою імлою, Світло й тінь зійшлися неба сивиною. Як ранкові роси, чистії зізнання Ми сплетемо долі в промені світання, Вітру віддавши смуток очей
Submitted by Iron_Wraith — Apr 26, 2025
Він любить лишатися один З журливою вербою Відчувати часу плин. Торкатись чолом її коси, Вмивати її рани теплим Дотиком роси. У вітрі цім спливе життя, У хвилях - час і плач весни. Усе, що є на цій воді - Її лиш тінь, його лиш тихі, тихі, Тихі сни. Як втратив, то більш не повернеш. Якщо забув дорогу, То не вернеш, не вернеш. Зі щемом на волю рвався крик. Він так хотів втекти у верболози... Там і зник. У вітрі цім спливе життя, У хвилях - час і плач весни. Усе, що є на цій воді - Її лиш тінь, його лиш тихі, тихі, Тихі сни. Він любить лишатися один З журливою вербою, Відчуваючи часу плин...
Submitted by Morgoth — Apr 26, 2025
Небо опускається, Світ поволі зменшується, І кожен намагається голову в пісок Ви кричите про це, бо ви бачите це І відчуваєте це: Що воно стомилось. Небо прогинається, на очах міняється, В серцях не минає цей жалюгідний страх. Ви кричите про це, бо ви бачите це І відчуваєте це: Що воно зірвалось. Таємничість висоти, забуту в дитинстві, Раптом стала видною знов. І шептали мені тихо, І шептали мені тихі голоси: Широкий світ - згустки темряви, Не існує ні вдиху, ані видиху. Воістину: Ваша Величність - невелична нікому. І тому ви кричите про це, бо ви бачите це І відчуваєте це: Що воно вмирає. Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче Воно повзе вас давити - небо падає, небо падає
Submitted by The Void — Apr 26, 2025
У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота, Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота, Часом в білій свиті зачарований блукає Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє: Якщо можеш, завітай до мене ти, Якщо хочеш, спий моєї води, Якщо Віриш, розкажи мені, Про що ти мрієш, коли живеш на самоті... Брами павутиння від сосни і до берези - Вартові чекання - Долі зламані терези. Полум'яна рута життєдайно розквітає, Та ніхто не бачить! Ніхто того не знає! Стогне хижим плачем трясовина на Поліссі, Попелом укрите листя у древлянськім лісі. В безнадії квола похилилася тополя, Дме тривожний вітер з отруєного поля. Все, що наснилось більше не вернеться - Казкові мрії в небутті. Занадто рано зупинилось серце: Ми вмерли надто молоді. Мій голос з неба чорний крук принесе, Спливе по Прип'яті вінок. Чекайте вістки під Похмурим Сонцем, У сяйві жалібних зірок.
Submitted by Lake of Tears — Apr 26, 2025