Над диким полем

Замерзлі руки. Як той віск обличчя. Згорблене тіло холодом окуте. Старезні лахи зачорненні ніччю. У сталь-кайдани ніженьки закуті. В сивім волоссі - місяць лишився. У цей полон він віддавсь добровільно, І сяє лика навкруг ореолом. Мадонна йде. Немов свята. Повільно. Вона крокує гордою ходою. Закута в горе. Згорбленая мати. Куди іде, гонима бідою? Хто смів в окови матір закувать? Огорнута ранньою імлою. В супроводі осіннього туману. До Голгофи йде і гомонить з собою, А голос впадає брязкотом кайданів. Вона іде. Мов нежива. Сталева. Немов душа із залізяччам злита. Лиш видають її очей озера. Ті очі матері слізьми налиті. Гарячі ріки із них витікають. Течуть по щоках. Омивають шию. Гарячим пеком до грудей стікають. Ті сльози матері - палко-жаркії. Вуста її шепочуть щось до Бога. У нього просять за свою дитину: «Прости ж його. Не відає, що творить... Прости! Помилуй мого сина»

Submitted by Finntroll — Apr 26, 2025

Переорали цілину, переламали молоді ростки. Я чую тріск - я перейму козацький біль - то козаків кістки. Розворотили борозну, перелякали зграю журавлину Ґрунт сірий сохне на вітру: сира земля, це чорнозем із тліном. Ріллям пустили борону, лишили сохнути кущі полину, Заборонили цілину, де боронили козаки країну.

Submitted by Morgoth — Apr 26, 2025

Ти віриш, що досі триває бій, Що кров'ю полита сира земля, Навіки спинився час, коли ти впав з коня. Ти мабуть не бачив і не відчув Мить, коли вічним сном заснув, Востаннє побачивши ці вільні небеса. Крізь сни та крізь мрії пройде твоя душа, По росі промайне сльоза. Твої сини та онуки триматимуть в серцях Подвиг твій, він і вкаже шлях Ти віриш, та в серці вже щось не так: Не тішить ні поле, ані байрак, На дотик немає сил і встати вже ніяк Земля - то для тебе ярмо і гніт, Бо вільне життя - то стрімкий політ, Як вірити можна в попіл, коли так сяє Світ? Крізь сни та крізь мрії пройде твоя душа, Честь твоя освятить наш край. Твої сини та онуки почують у серцях Голос твій, він і вкаже шлях Навпростець до своїх Споконвічних доріг, Де вогнем гартувалося серце. Будь таким, як ти є, І не зраджуй себе! Вирушай: Б'є життя через край! Козача могила - то біль степів, Колиска бентежних нестримних снів, Їй ніч свої сльози ллє та молиться трава. Шуліка кружляє над нею, зве: «Прийди і зі степом з'єднай себе! Стану в пригоді, сину, як не забув мене» Навпростець до своїх Споконвічних доріг, Де вогнем гартувалося серце. Будь таким, як ти є, І не зраджуй себе! Вирушай: Б'є життя через край! Ти віриш, що досі триває бій, Що кров'ю полита сира земля, Навіки спинився час, коли ти впав з коня.

Submitted by The Void — Apr 26, 2025

Кайдани зв'язують до болю відчайдушних, Немає краще від кайданів запоруки Одного разу запалає світ бездушних, Де наші руки - там наші муки, Де наші руки, там Воля ступить! Всі твої м'язи стомлені не в міру, На твоїх долонях потріскана шкіра. Засмага мовчки оминає шрами, Весна для тебе не настане. Йди, йди, забудь усе, що маєш у житті, Забудь усе на світі! Йди, іди, забудь усе, що маєш у житті, Гукає Дикий Вітер! Гукає Дикий Вітер! Все, що ти матимеш там, у дорозі, Ніхто окрім тебе забрати не в змозі. Шалений Вітер ріже твої очі, Звиває волосся, обличчя лоскоче. Йди, йди, забудь усе, що маєш у житті, Забудь усе на світі! Йди, іди, забудь усе, що маєш у житті, Гукає Дикий Вітер! Всі твої роздуми тільки про Волю, Шалену Свободу, юнацькую Долю. Не встоїть в бою з тобою чужинець, Кайдани твої розірве Ненаситець. Йди, йди, забудь усе, що маєш у житті, Забудь усе на світі! Йди, іди, забудь усе, що маєш у житті, Гукає Дикий Вітер!

Submitted by VladTheImpaler666 — Apr 26, 2025

Вільним небокраєм Буйний Вітер мандрував, Як вернув до Чортомлику, Сивий Дуб його спитав: «Чи то й справді перевівся Любий мій минулий цвіт, І онуків більш немає І не являться на Світ? Що ж, лети аж із листям моїм, Зазирни в наддніпрянські оселі, І повідай мої слова Невеселі Полети, хоч із гіллям моїм До Десни, до Дністра і до Бугу, В горах та у лісах розвій Мою тугу...» «Не сумуйте, Діду, - Буйний враз відповідав, Ще живі онуки Ваші, Я ж до кожного літав! На Чумацькім, Слава Богу, Зорі яснії зійшли, Всі зібралися в дорогу, Лиш моліться, щоб дійшли... Спи, Старий, хоч на мить спочинь, Тобі ж гостей по ночі стрічати, Коней їхніх в Чортомлику Напувати Спи Дідусь, листя бережи, Ти є цвітом Славетного роду, Не журись, завтра і тобі До Походу!»

Submitted by Pestilence — Apr 26, 2025

Змиє вода кволий слід серед ночі, Нестиме світом крізь час неохоче. В безладі душі, а сльози хлюпочуть. Хвилями шлях - ти пливеш світ за очі... Сонце просвічує наскрізь, лоскоче Спокій небес чистий і непорочний. Лагідні зорі, як руки дівочі. Краєм Землі лине шлях світ за очі... Всупереч снам, віднайди найдорожче, Все, що ти любиш, глибинне, пророче, Боги від тебе нічого не хочуть. Не розгубись на шляху світ за очі...

Submitted by Lake of Tears — Apr 26, 2025

Лук залило. Лихо стиха Стільки птахів погубило... Вмер Дід-Поріг: нічим дихать, Сиві скелі мулом вкрило. Степ в кайданах у німоти Православної подоби. Мить, тільки мить, тільки мить, І від нас лишився попіл. На лихо чи щастя вночі Зайнялися фігури. Подивись, палає Дикий Степ болем... Подивись, палає Дикий Степ журбою... Ти не один, ти не з тих, Хто згорить разом з травою. Дим сліпить всіх. Біль достиг. Він усюди за тобою. Шлях твій лежить через пал за пороги: Вогнище Дніпро вгамує. Сокіл летить, наче стяг перемоги - Крик його весь степ почує. Не озирайся назад... на нас, Ми палаєм в вогні!!! Подивись, палає Дикий Cтеп болем... Подивись, палає Дикий Cтеп журбою... Постане з очерету Мати-Січ, На волі пригорне до грудей сина. Тут попелом впаде додолу ніч, А з полум'я повстане Україна.

Submitted by Sexy Gargoyle — Apr 26, 2025

Холодом вітри В сірім небі дикі гуси Сплять дерева, В'янучи шепочуть: Спить країна, яку ти так Am Любив... Браття, рушаймо в далекий похід Та й по любу весну На прозорих конях неба (йє-гоу, йє-гоу, йє-гоу) Над білим снігом. Наше синє і жовте зіллється в одне. О, мій зелений краю, Не давай зимі спочину! (йє-гоу, йє-гоу, йє-гоу) Назустріч веснам! В мені прокинулось минуле Вогнем над травами степів. Воно з'єдналося зі співом птахів... Козацькому роду нема переводу, Немає тих, хто вмер ні за що, Хто проніс даремно прапор (йє-гоу, йє-гоу, йє-гоу) Над Диким Полем. В мені прокинулось минуле Вогнем над травами степів. Воно з'єдналося зі співом птахів... Йє-гоу, йє-гоу... Подихом вітрів Повертались дикі гуси. Вже й дерева протирають очі - Вирушаймо на зустріч цій Весні.

Submitted by Dahmers Fridge — Apr 26, 2025