Грім В Ковальні Бога

Гуркоче грім в ковальні Бога. Стоять вої з кісьми до плеч. Рука зсивілого Сварога Кує Арею моцний меч. І ось знаряддя вже готове, Відблиснув меч в люстрах небес. Меча окропила Покрова, А Рід нарік його Чаркес. На позір Перунова Полка Піднімає меч Ареєва рука - На могутній дух, на захист нам, На погибель злим підступним ворогам. Гримне Небо – і тремтить Земля, Меч Арея Русь з неволі визволя. На Вкраїні хай пощезне враг, Меч Арея поверне нам рідний стяг. Чаркес – чарівний меч Арея – Тримали Тур і Святослав. Не раз Аратту і Борею, І Русь він щиро захищав. Тримав Гатило – Богом даний, Тримали витязі-князі, Тримали лицарі-гетьмани, А зараз він в твоїй руці.

Хтось завісив усі вікна, Не пустив у хату Світла, Він переконував, Що Світло більше не потрібне. І ніхто не вийшов в поле, Щоб орати свою долю, Щоб співати свою пісню, Щоб казати своє Слово! Ті, що мріяли, заснули, В мареві пройшли дороги, - Їм не сказали, Що треба лиш відкрити очі. Знов ніхто не вийшов в поле, Щоб плекати свою долю, Щоби виростити сина, Щоби виростити доню! Раптом щось крайнебо хилить, Час би прокидатись Сонцю, Підіймалася заграва, Відступала Нава. Час рани заживив, Це Мертвая Вода, За тим Жива Вода - Тепер ти знов живий. Егей, вставай, вставай, Сонцечоловік! Весь світ між твоїх вік, Нас Словом зігрівай! Весь світ між твоїх вік, А в серці Рідний Край.

Submitted by Grave666 — Apr 26, 2025

Виграють зорі пророчі, В лісі тіні-поторочі... Чорний ворон примружує очі - Йде орда протиночі. Вона палить моє серце, Вона труїть мою душу. То ж за край рідний стати я мушу У кривавому герці... Горить село, тремтить душа, відтята в сестри коса. Батьківське поле, рідний край стоптала хижа орда. О, Боже Правий! В бій благослови! За землю рідну, за свободу! Затремтіла в небі чорна хмара, Громом покотив Холодний Яр: По Вкраїні йде війна народна, Про яку колись співав Кобзар. Дніпром Зелений, лісом Струк, Блакитний степом іде. Сміється Гризло, а Василь свинцем рогатих пече. О, діду рідний! В бій благословіть! За землю рідну, за свободу! Не плач, кохана, між боїв я все ж зустріну тебе. Нас рідне поле освятить, коли зіллємось в одне. І нове зерня воя проросте За землю рідну, за свободу! Виграють зорі пророчі, В лісі тіні-поторочі... Залишенець заплющує очі... Зійде день після ночі!

Submitted by The Void — Apr 26, 2025

Коли на серці сумно і жити вже не в кайф є, Виходжу подивитись як вітер з морем грає, Немов зійшлось козацтво у смертельному бою За волю побратимів, за святу страждену матінку свою. Коли душа заплаче, виходжу у поля я, Де чути, як співає ще і промовляє земля, Розорані степи і все вже продано давно, Та я ще вільний і тому відчую прадідівськеє тепло. Коли зітхнеш у люті, і вже не слід терпіти Згадай, що шлях тернистий пройти ще мусиш і ти Виходь у своє місто, виходь у рідний ліс, Здійсни свій чин пред тими, чий подвиг дорогий тобі до сліз. Коли на серці сумно і жити вже не в кайф є Коли на серці сумно і жити вже не в кайф є…

Submitted by Nargaroth — Apr 26, 2025

Роз'ятрений степ, окроплений сніг Юнацькою кров'ю тих, хто спати не міг. Заклякли слова, урвались шляхи. В застиглих очах залишилась ти. ...Ніколи не плач... ...Ніколи не плач... По наше ідуть скаженії пси, Гвалтують, не шкода їм твоєї краси. Прокльони і мат лунали тоді. Ніколи не плач на радість орді. ...Ніколи не плач... ...Ніколи не плач... В веснянім саду бринять солов'ї, Тут вперше пізнав колись обійми твої. Мені посміхнись і спробуй забудь. Погасли вогні. Мене не вернуть. ...Тільки не плач... Пекельну журбу навік поховай, Рости козаків і знов у бій проводжай. Убий лютий щем! Чуєш чи ні? Ще стане на всіх цієї борні! ...Ніколи не плач...

Як нема, то ні фани нема, ні герба! Попід смертю, любов'ю та ще попідтинню Закужелить (три крапки) та сама журба І проріжеться пісня окрізь блювотиння. Кедь ми карта прийшла – як на гріх шпильова, Абись долю, мов ябко, ділити надвоє. Липла куля до серця, мов до хлопа вдова, Але видиш, опришку, трапляються збої… Пальці в мнясо кривавляться у скрипаля, Сірі більма тремтять на очах вартового. А довкола багнючить та сама земля І та сама собача дорога! Як нема, – ні самому нема, ні на двох! І на люфах іржа, і волосся, мов дратва. І повсюди є дідько, і казна-де Бог, І у горлі замерзли молитва і клятва. Де цвіте білий ряст, чорний вітер гуде, Саме час рахувати слова і набої! А здавалося, що назирці Доля іде, Але бачиш, козаче, трапляються збої...

Submitted by NecroGod — Apr 26, 2025

Понад степом над долами Вітер грався ковилами, Стрінувся йому старий покинутий вітряк. І гукнув до нього вітер: "Вже либонь не пів століття Ти стоїш самотньо тут, Немов навік закляк. Пам'ятаєш твої крила Стільки хліба молотили! І були з тобою ми, Як ріднії брати. То ж тепер летімо, брате! Годі тліючи стояти, Коли маєш крила, То літати мусиш ти". А на млині ворон чорний Гаркнув вітру на все горло: "Защо ти глузуєш з нього, В чім його вина? Не турбуй дарма старого і лети собі із Богом. Чашу вже свою гіркого Він допив до дна". Та вітряк стояв отерпло, Тільки стало в жорнах терпко, А скажений вітер Від свого не відступав. Так злетіти захотілось, Аж у грудях заскрипіло, І, змахнувши крилами, На трави він упав. Понад степом над долами Вітер грає ковилами...

Submitted by The Void — Apr 26, 2025

Ще роса з житів не спала Ми взяли бруски й клепала І з зорі, і з зорі Гострим коси, в ручку йдем Колос під ноги кладем До зорі, до зорі. Пройдем гони, другі й треті А жита, як очерети - Не проб'єм, не проб'єм Тягнем коси - так блищать Вдарим в жито , аж бряжчать Ми все йдем, ми все йдем. Жовте жито переспіло, Тим і спину надломило, Аж болить, аж болить Нуте ж, нуте косарі, Не далеко до зорі - Потягніть, потягніть. День заходе, Сонце сяде, Кашовар таган наладе, Над огнем, над огнем Сядем ми до казана, Поїмо куліш до дна, Й оддихнем, оддихнем. На покоси впали роси, Не бряжчать об жито коси На ланах, на ланах І до ранньої зорі Позаснули косарі На стернях, на стернях.

Submitted by Corpse Grinder — Apr 26, 2025

Холодом вітри… В сірім небі дикі гуси Сплять дерева, В'янучи шепочуть... Спить країна, яку ти так Любив... Браття, рушаймо в далекий похід Та й по любу весну На прозорих конях неба (йє-гоу, йє-гоу, йє-гоу) Над білим снігом. Наше синє і жовте зіллється в одне. О, мій зелений краю, Не давай зимі спочину! (йє-гоу, йє-гоу, йє-гоу) Назустріч веснам! В мені прокинулось минуле Вогнем над травами степів. Воно з'єдналося зі співом птахів... Козацькому роду нема переводу, Немає тих, хто вмер ні за що, Хто проніс свій прапор марно (йє-гоу, йє-гоу, йє-гоу) Над Диким Полем. В мені прокинулось минуле Вогнем над травами степів. Воно з'єдналося зі співом птахів... Йє-гоу, йє-гоу... Холодом вітри... Повертались дикі гуси Вже й дерева протирають очі – Вирушаймо на зустріч цій Весні.

Submitted by VladTheImpaler666 — Apr 26, 2025

Де тихо спокій, Впаде на тім’я І невловимо накотить сльози Де на асфальті ще запах літа, Та вже в багряне убралась осінь. Я повертаюсь, Знову додому, Додому…. Де в кожнім кроці, Луна дитинства, Що нам так довго Ще вчора снилось Тут так багато, перемінилось Та все що мало Таки здійснилось. Я повертаюсь, Знову додому, Додому... Де всі дороги Навік зійшлися І віднайшлися у раз у тобі Де твої квіти в моїм колоссі Де твоє сонце в моїм небі. Я повертаюсь, Знову додому, Додому...

Submitted by Dahmers Fridge — Apr 26, 2025

No lyrics have been submitted for this track yet.