Всі належать ночі

(Яків Савченко "Жертви Нічного") О, всі присудились Нічному Єсть черга для всього і всім, В покірності вийдуть із Світлого Дому, Щоб вже не вернутись і бути з Нічним. І двері замкнуться. І ясно їм стане… І зробляться мармуром їхні серця. І кожний безслізно догасне, дов'яне І будуть блукать без кінця, без кінця, І будуть, як тіні. Як привиди ночі. О, довга! О, темна безмірна їх путь! Їх пам'ять Горіння забути захоче, Лиш Світлого Дому не схоче забуть. І будуть, як тіні. І будуть в Нічному. І зробиться кожний горбатим, сліпим. І завше шукатимуть стежку до Дому, І стежки не найдуть довіку в свій Дім…

Submitted by Pestilence — Nov 09, 2025

(Степан Бен "Млини") У царинах на роздоріжжях Млини, що мелють наше збіжжя. Крилаті, темні та похмурі Вони радіють кожній бурі. Під час осінніх буйних злив, Коли вітри шумлять між крил. Вони мов велетні циклопи Чатують ніч ворожим оком. І враз налякані вітрами Махають чорними руками. І понад сірі плями хат Кудись біжать, біжать, біжать… Немов би дика, темна сила Важкі розвіяні вітрила Вгорі хитаються над дахом, Шумлять і стогнуть з переляку. На всіх узгір'ях, на горбах Млини риплять і сіють жах. Старі ж мірошники сичами Крізь діри дивляться в тумани. І цигарок огняні очи Таємно світять серед ночі. Глухе село мов сам відчай В осінніх топиться дощах. І вітряки живцем розп'яті Неначе символи закляті Стоять роки, стоять віками Над скорбними його шляхами.

Submitted by Dahmers Fridge — Nov 09, 2025

(Антін Павлюк «Листопад» 1925) Як смертне прядиво Як безнадійність прощ Як невод умирання довгий, непролазний Як непотрібна і глуха образа Осінній дощ Ізнов осінній дощ Ряди дерев шляхами: змоклі, голі Розоране, окраденеє поле... розбита колія Як жовкле листя по верхах ген – у вітрах Душа... душа моя У ночі чорні У провалля каламутне Що неводу оцього не минути Нічого! Ох, нічого не забути! Куди не кинься ти Шляхами земних прощ Останніх, судних смертних прощ Осінній дощ

Submitted by Cyberwaste — Nov 09, 2025

(Яків Савченко "Не дано", 1918) Він вночі прилетить на шаленім коні І в вікно він постука залізним мечем. …Ти останнюю казку докажеш мені — І заллєшся плачем. Стане ясно тобі. Не спитаєш, як звуть. Чом вночі прилетів. І з якої землі. Лиш засвітиш свічки – і освітиш нам путь, Поки зникнем у млі. І назавше. Навік… Але міт по мені Поховать, як мене, і йому не дано. Будеш згадувать так: прилетів на коні — І постукав в вікно…

Submitted by Celtic Frost — Nov 09, 2025

О, всі присудились Нічному Єсть черга для всього і всім В покірності вийдуть із Світлого Дому Щоб вже не вернутись і бути з Нічним І двері замкнуться. І ясно їм стане… І зробляться мармуром їхні серця І кожний безслізно догасне, дов'яне І будуть блукать без кінця, без кінця І будуть, як тіні. Як привиди ночі О, довга! О, темна безмірна їх путь! Їх пам'ять Горіння забути захоче Лиш Світлого Дому не схоче забуть І будуть, як тіні. І будуть в Нічному І зробиться кожний горбатим, сліпим І завше шукатимуть стежку до Дому І стежки не найдуть довіку в свій Дім…

Submitted by Lake of Tears — Feb 07, 2026