Їм часто сниться капіж

(Богдан-Ігор Антонич "До холодних зір", 1936) Накрита неба бурим дахом, мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий заслониш очі лунатичні, бо твоє серце — чорне пекло, середньовічне і містичне. Тремти в цей вечір забобонний, мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних пригорне ніч, вогонь і море!

Submitted by Lake of Tears — Apr 26, 2025

(Майк (Михайло) Гервасійович Йогансен "Я знаю: я загину", 1920) У дахiв iржавiм колоссю Никає мiсяць кривавий, Удосвiта серп укосить Молоду зiв'ялу отаву. Яке ще сонце глибоке, Як виють собаки на мiсто Гей кликом тисяч i тисяч! Я знаю: загину високий, В повiтрi чистiм i синiм. Мене над мiстом повiсять: Зорi досвiтнiй в око, В холодне око дивитись.

Submitted by Pestilence — Apr 26, 2025

(Василь Бобинський "Вечірня мелодія", 1917) Вечірній смерк окутує кімнати Настирливим роєм гризких комах. Голосять спомини довкола хати. У душу кане втома й дивний жах... В тремтючому, розвійному просторі Зринає ряд скривавлених облич. Очей тривожні блиски, душі хорі... Гуде проклін, і глухо свище бич. А над усім симфонія природи. ...Померло сонце, важкокрила ніч Розсадовилась, топче всі народи І злобно гонить сон із людських віч. Далеко, десь у чорній, дикій глуші, На дні самім, захлипується жаль... Це плачуть скорбні, впавші в боях душі, Та плач той глушить бич і синя сталь...

Submitted by Corpse Defiler — Apr 26, 2025

(Богдан-Ігор Антонич "За зорею, що стрілою сяє...", 1933) За зорею, що стрілою сяє, побреду, неначе тінь. Розгорнулась льодовим розмаєм синьо-срібна далечінь. Зоряна безодня, шлях широкий, в темряві загасне спів. Тільки місяць - сторож одинокий береже моїх слідів.

Submitted by MetalElf — Apr 26, 2025

(Павло Филипович "Білявий день втомився і притих...", 1922) Білявий день втомився і притих, І з глибини блакитного спокою Прямує сонце тихою ходою До роздоріжжя вечорів смутних. Не довгий час спиняється у них, Поломеніє пізньою красою, Немов на обрій зводить за собою Примари мрій криваво-золотих; І дня нема. Та променисто-ніжний На ясне небо, на простір надсніжний Розлився світ і не пускає тьми; Лиш місяць срібний тихше і смутніше Ті ж візерунки темносині пише На білих шатах пишної зими.

Submitted by Celtic Frost — Apr 26, 2025